Похід на Піп Іван Мармароський - стежками контрабандистів

Звітів про походи на Мармароси в неті більш ніж достатньо, тому зупинюсь на цікавинках, пригодах і стежках, на яких мало хто з туристів бував...
Тож почнемо. 

День 1, п'ятниця:
     Стартували неспішно файним товариством зі Львова на автівці о 17-00, підібрали ще одного кулєґу з Івано-Франківська, підвечеряли і вже затемна добралися до Яблуниці. Бачачи, що не встигаємо до Ділового (23-00 на дзиґарку*), вже підшукували місце для ночівлі, як бац - нам в дупу в'їхала Октавія.
     Одразу ж, проїхавши поворот на Буковель, починається паршива дорога. І, проїхавши десь 1,5 км., з'являється шмат доброго асфальту, на якому одразу ж всі водії додають газку. Плавний спуск в повороті - і оп-па!- подарунок від облавтодору - знову дорога на ямах. Так, саме дорога на ямах, бо ями на дорозі язик не повертається сказати. Тож на цій ділянці наш Андрій почав гальмувати, а водій Шкоди прогавив момент і АВС не врятував. Результат - наш тріснутий бампер + зім'ятий капот та бампер Октавії.
     Та ніколи не знаєш, де загубиш, а де знайдеш. Авто наздогнала весела компанія із Хмельницького, яка саме святкувала корпоратив в одній з місцевих садиб. І поки заповнювали европротокол, ми (крім водіїв) смакували свіженьким хмельницьким пивом та обмінювались жартами. Підтягнулись їх колеги, і нас запросили на шашлики. Ми довго відпирались (30 сек.)), тож ніч закінчилась спільним застіллям.
     Заснули ми десь біля 03 ночі. Тож вранці дещо заспали, швиденько поснідали, подякували позитивному товариству з Хмельницького та хутчіш до Ділового. 

День 2, субота:
В Діловому, минувши пост прикордонників, повернули наліво через міст на маркований червоним маршрут. Почали пошук, у кого б з місцевих ґаздів залишити автівку. І нова пригода - на подвір'ї одного господаря мене вкусив пес, точніше, сучка. В обох сенсах цього слова. 
- Нічосє похід починається.- подумав я, проте кусати її у відповідь не став)) Оскар - місцевий власник дами собачого роду,- класний позитивний дядько,- одразу ж запропонував посильну медичну допомогу йодом, кавою та вином, але я зупинився тільки на першому((
Помаранчевим - немаркована коротша стежка

- Хлопці, по червоному маршруту перейдете через потічок, коли дорога різко вліво піде, за кладкою метрів 15-20 стежка правіше від дороги йде - от по ній і зріжете напряму,- то Оскар нам повідає,- А як зійдете з Попа як на Стіг, там по кордону буде стежка траверсом наліво. От по ній йдіть - попід скелі, водопадики,- дуже красиво. Там багато стежок контрабандистів...
Попри нас вже чотири групи туристів пройшли - цьогоріч Мармароси популярні. І якщо ще три роки тому на травневі свята перших туристів ми зустріли тільки на 3-й день, то тут було з ким позмагатись в темпі хотьби.
Після крутого набору висоти))

Лісовою дорогою попри потік нагнали й перегнали)) інші групи.  Планували повернути водоспад Ялинський, та проскочили поворот(( За порадою Оскара, звернули на коротшу стежку.  Слідкуй, бо коли стежка вийде на рівніше місце із слідами костровищ, та поверне наліво вгору (так потрапиш на галявину із хижою Карпатського біосферного заповідника), тобі ж потрібно спуститись вниз до потічка, і прямувати за стежиною. Вийшли на крутий підйом із значним набором висоти. Попотіли)) Протоптана стежина вивела на полонину Лисичу, яку всі називають Лисячу. Тільки по всій стежці якась... нехороша людина смітила фантиками від льодяників.

     А наметів на полонинах - штук 35! Класно, що активний відпочинок набирає обертів. Розвивається і "матрасне" сходження - попри нас проїхало кілька бортових УАЗиків,- повезли туристів під вершину. На полонині вже стоїть зведена туристична садиба - так що "дикість" Мармаросів вже в минулому((
І так на кожному схилі))
Піднялись на полонину Квасний, і якраз на відрозі над останнім джерелом я обрав місце для стоянки із краєвидом на 10 000 грн.!  Позаду - підйом на Піп Іван, з 3-ох сторін панорамний краєвид із Петросом попереду!!! Вечір пройшов у спогляданні та милуванням заходом сонця.
День 3, неділя:
     Сніданок - підйом на вершину - коротка зупинка - пропускаємо чималеньку отару овець - Піп Іван - і ось ми уже шукаємо траверсну стежку до озерця в угловині під Попом. Скорочуємо шлях і спускаємось направці - і вже обідаємо біля озерця. Дивно, але воно не має назви. Озерце чисте - живить 2-а джерельця, найбільша глибина - вище поясу. Товариш скупнувся. Коли ми вже збирались, підійшла групка мандрівників, і з них дві дівчини скупались теж. Поспостерігавши і отримавши естетичну насолоду, ми бадьоро пішли на пошуки рекомендованої Оскаром стежки.
Йдемо овечими стежками, деремось через кущі - і відчуваємо себе баранами з тої ж таки отари. Обіцяні водопадики були - витікають нижче озерця, але до них вже не наближались.
На підйомі до Попа
Траверсні блукання...
Де стежка? Спустились на невелику галявину, а слідів стежки не знаходимо. Покружлявши, повернулись - нема. Але ж на карті є, і по GPS десь тут. А вже з неба гримить - на вечір обіцяли дощ. Провівши невеликі дебати, робимо останню спробу,- і Максим знаходить ледь помітну доріжку вертикально вгору. Прямуємо нею - точно контробандисти використовують - малохожена, незручно прокладена, непомітна, йде по страмкому схилу... Бачу відбитки каблуків та підошов - вранці чи вночі хтось тут йшов. А раптом найдемо схрон з долярами та цигарками? Стежина гудиться, нагадує звірячу (а скоріш так і є). Маючи досвід блукання в Ґорґанах, чіпко видивляюсь за її вигинами.

Б-б-БАХ-трісь-БАХХххх - на небі почався концерт громовиці. Різко потемніло і пішов дощ. Ні, не дощ - злива! ЗЛИВА!!! Ледь встигаємо накинути дощовики - а-ааа - не помогло,- чую по спині пішов струмінь води. Ще хвилина - і мокрий наскрізь. Друзі промокли теж. І тільки Ігор, що використав старий армійський дощовик, залишився на тілі сухим. Халепа - телефон в кишені. Переховую в заплічник, та вже бачу, що він підмок (По факту, ремонт смартфону - 1,5 тис. грн. Ех, куплю новий)

Зливу змінює град розміром з квасолю - і лупить так. що голову підняти не можемо.
Ситуація стала доволі критичною - на стрімкому схилі, на стежці, яка то є, то пропадає, що веде буреломами, промоклі, до планованої полонини невідомо скільки йти, злива, град, грім, блискавки, потемніло... Досі шкодую, що не включив GoPro -  ото б кадри були! Перечекати нема де - дерева від опадів не рятують, гроту чи навісу нема... Тільки йти, не зупинятись, бо померзнемо!

     НАМЕТ! Ставимо намет!- колеги заходять єдине правильне рішення. Знаходимо на відрозі малюсіньке порівняно рівне, але з коряками місце, і швидко ставимо намета. Скидаємо мокре в тамбуі та підводимо підсумки: спальник сухий тільки один, сухих речей обмаль, води мало... Із залишків води робимо чай, вечеряємо, щоб надати тілу калорій для обігріву. Злива вщухла, небо ледь прояснилось. Одягаю мокрий одяг та йду на розвідку. Ні, продовжити не зможемо - складний рельєф та 1,5 год. вже вечірнього світла залишилось. Укрітлюю натяг тенту та зловивши дрижаків від мокрого одягу повертаюсь в намет Лягаємо валетом, тісно притиснувшись та гріючи один одного. Дуже в нагоді стало термопокривало - зігріваємось ним одним спальником на чотирьох.

     Та я, трясця, йог!- сплю на сучкуватій коряці, тіло терпне, німіє, але сухо та тепло. Вранці, вже зібавши намета, бачу,  що то не корінь, а якась гілляка. що обросла мохом, і яку нескладно витягнув із землі. А міг спати комфортно!))
Вранці мокрий одяг в заплічнники - і гайда вперід. І, о диво,- виходимо на ту добре втоптану стежину, яка означена на карті. По ній швидко доходимо до джерел, поповнюємо запаси і йдемо до до полонини Квасничок. Стежка виводить на здоровенну галявну, зарослу лопухами.  І як завше, пропадає. Зробивши коло пошани лопухами по краю галявини, таки знаходимо продовження доріжки і рвемо далі.

Ось вона - ПОЛОНИНА! Втомлені, мокрі, голодні, заходимо до хижі Карпатського біосферного заповідника, щоб обсохнути та поснідати - вже й пообідати. Інспектори заповідника нас гостинно приймають, гостять домашнім самогоном. Відігрілись, пообідали, чемно сплатили по 20 грн. за перебування на території заповідника, та швидко рушаємо в дорогою в бік кордону - от-от почнеться дощ.

Дорогою виходимо в угловину, з якої 3 роки тому вийшли на сідловину перед Попом. Звідти добре хребтом йти до вершин Струнґа та Шербан, а далі - прикордоною дорогою до самого Ділового. 
     Дощ, буде сильний дощ, - і відмовляємось від думки штурмувати хребет з угловини та й із місця, де дорога виходить на саме сідло. А шкода, бо дощ, яким лякав windguru, легкий грім вдалині та й 90% попередження-прогноз на телефоні, так і не почався до вечору))

Легким алюром швидко доходимо до роздоріжжя, де основна дорога йде праворуч вниз, а якась польова - менш протоптана - ліворуч. Ну ясно, ми ж поспішаємо - йдемо головною. Сюрприззззз - другорядна виявилась основною, а добре вкатана вивела нас до мармурового кар'єру. Біс із ним - тратимо зайву годину через оказію з дорогами та виходимо до гомтинної господи, де нас вже чекає Оскар.

- Та вас в червону туристичну книгу запишу... Та там ніхто не ходить,- сміється господар та показує на добрий ящик білих грибів,- Та це не багато, ото тільки вранці троха зібрав.

На столі з'являється вино з Берегова. "Ото дуже помічне для мужської сили. Та тільки через нього мене жінка і тримається",- прихвалює Оскар. Злегка продегустувавши на чотирьох 2-а літри, а водій Андрій - доброї кави, закупившись вином та грибами, ми щасливо виїжджаємо домів.
Помаранчевим наш шлях. Добре пильнуй на роздоріжжі до Жовтої...

До речі, про перебування на прикордонній території. Досі сперечаються, чи потрібен дозвіл, чи достатньо повідомлення. Я робив повідомлення та не реєструвались в Діловому. Направив офіційне звернення, скоро опублікую відповідь. Прикордонників на маршруті і на контрабандиських стежках так і не зустріли)
На фотомоделі)):
Кросівки - Reebok All Terrain Super 2.0
Шкарпетки - Asics Kayano Single Tab Low Cut
Заплічник - Black Diamond Mercury 75


P.S. Андрій, Максим, - дякую за фото!)
Мандруй легко! ;)

Сподобалась стаття? Пошир для друзів!



Популярні публікації